Постанова Кабінету міністрів України від від 10 квітня 2019 р. № 530  “Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у закладах дошкільної освіти"

    Керівник закладу дошкільної освіти на підставі заяви батьків (одного з батьків) або інших законних представників (одного законного представника) дитини з особливими освітніми потребами та висновку інклюзивно-ресурсного центру про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини (далі – висновок) приймає рішення про утворення інклюзивної групи.                                                                                                                                                                                   Інклюзивна група утворюється в обов’язковому порядку за наявності однієї такої заяви.

                                                             Що таке інклюзивне навчання?

Поширеною є думка, що інклюзивне навчання – це лише навчання дітей із певними діагнозами, захворюваннями, в тому числі із інвалідністю, у закладах освіти. Проте ця думка є хибною.

Закон України “Про освіту” визначив поняття особи з особливими освітніми потребами.  Це “особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту”.

Тобто до категорії таких осіб можуть підпадати не тільки вихованці з інвалідністю, а й внутрішньо переміщені особи, діти-біженці та діти, які потребують додаткового та тимчасового захисту, особи, які можуть прискорено опанувати зміст навчальних предметів тощо.

     Зараз МОН розробляє чіткий перелік осіб з особливими освітніми потребами.

      Кожен заклад освіти за своєю філософією повинен бути інклюзивним. Це означає готовність у будь-який час прийняти кожну дитину, прагнучи створити максимально сприятливе середовище для розвитку її потенціалу.

     Коли ми говоримо про створення інклюзивного освітнього середовища, ми не маємо на увазі суто відкриття інклюзивних груп або забезпечення архітектурної доступності.

     Це і підвищення компетентності педагогічних працівників та руйнування суспільних стереотипів щодо освіти таких дітей. Адже хвороба не дорівнює інвалідності, інвалідність – наявності особливих освітніх потреб (наприклад, особи із серцево-судинними захворюванням не мають цих потреб), особливі освітні потреби не означають захворювання або інвалідність (наприклад, люди з дислексією).

      Інклюзивне навчання полягає в тому, що звичайну групу відвідують  звичайні діти, просто деякі з них вчаться трошечки по-іншому. Але в такої групі ні в якому разі не має бути відокремлення одних дітей від інших (навіть на рівні риторики).            З урахуванням рекомендацій спеціалістів та настільки, наскільки це можливо, у такій групі налагоджується спільне навчання.